Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року Справа № 920/934/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,

розглянувши касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сумахна постанову від 15.10.2014 р. Харківського апеляційного господарського суду у справі№ 920/934/14 господарського суду Сумської областіза позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Сумахдо публічного акціонерного товариства "Сумихімпром", м. Суми простягнення 67 722 грн. 94 коп.в судовому засіданні взяв участь представник:

ПАТ "Сумихімпром"Карук О.О., довір.,ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.07.2014 року (суддя - С.О. Миропольський), що прийняте у справі № 920/934/14, позовні вимоги Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах (далі-Позивач, Фонд) до публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" (далі-Відповідач, Товариство) про стягнення 67 722 грн. 94 коп. задоволено повністю: стягнуто з Відповідача на користь Позивача 67 722 грн. 94 коп. заборгованості, а також вирішено питання про розподіл судових витрат у справі.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, публічне акціонерне товариство "Сумихімпром" звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Сумської області від 07.07.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а судові витрати покласти на Позивача.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 року (головуючий суддя - Слободін М.М., судді: Барбашова С.В., Гончар Т.В.) апеляційну скаргу задоволено: рішення господарського суду Сумської області від 07.07.2014 року скасовано, прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, а витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі покладені на Фонд.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням апеляційного суду, Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 року, а рішення господарського суду Сумської області від 07.07.2014 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним судом норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 14, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін, далі - Закон про банкрутство), ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд встановив, що спірна сума заборгованості Товариства перед Фондом виникла за рішенням останнього про застосування фінансових санкцій та нарахування пені, що підтверджується належними доказами у справі, у тому числі рішеннями судів про відмову Товариству у позові про визнання недійсним відповідного рішення Фонду. Також суд вказав, що Фондом рішення про застосування санкцій було прийнято у 2010 році, однак на вимоги за цим рішенням строк позовної давності не розповсюджується, а за нормами ст. 12 ГПК України справи з майновими вимогами до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство розглядаються господарським судом, що розглядає справу про банкрутство.

Скасовуючи це рішення суду, апеляційний суд вказав, що спірні вимоги є вимогами конкурсного кредитора у справі про банкрутство Товариства, оскільки виникли на підставі рішення Фонду від 2010 року, а рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні апеляційної скарги Товариства у справі про визнання недійсним рішення Фонду про застосування до Товариства фінансових санкцій на спірну суму набрало законної сили також у 2010 році, справу ж про банкрутство було порушено у 2011 році. За цих підстав апеляційний суд дійшов висновку, що заявлені у даній справі вимоги є погашеними в силу положень ч. 2 ст. 14 Закону про банкрутство, і у складі заявлених Фондом у справі про банкрутство Товариства кредиторських вимог не заявлялись.

Заперечуючи такі висновки судів, скаржник зазначив, що до підтверджених у даній справі вимог про стягнення пені та штрафів, застосованих за несвоєчасне перерахування внесків до пенсійного фонду не застосовується строк позовної давності, нараховані Товариству санкції, які складають спірну суму у даній справі, виникли після порушення справи про банкрутство Товариства, тому що рішення про їх застосування оскаржувались в судовому порядку, тому є вимогами поточного кредитора у справі про банкрутство Товариства.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними запереченнями скаржника, оскільки вони викладені із невірним тлумаченням норм діючого законодавства.

Так, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, заявлені Фондом вимоги щодо стягнення спірної суми заборгованості в розмірі 67 722 грн. 94 коп. штрафу та пені нараховані Боржнику за несвоєчасну сплату страхових внесків згідно рішення Фонду № 385 від 03.08.2010 року (а.с. 7). Отже, право вимагати від Боржника сплатити вказану суму у Фонду виникло саме з вказаної дати. Здійснення ж судового адміністративного провадження у справі за вимогами Товариства до Фонду про визнання протиправним та скасування вказаного рішення є правом Товариства та ніяким чином не впливало на право Фонду звернутись із вимогами про стягнення зазначеної суми заборгованості. А також не впливало на право Фонду звернутись в порядку норм ч. 15 ст. 11 та ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство із заявою про визнання його кредиторських вимог на зазначену суму у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство Товариства після порушення ухвалою від 24.10.2011 року цієї справи та здійснення 21.02.2012 року в газеті "Голос України" (№ 33) публікації оголошення (а.с. 25, 26). При цьому, колегія суддів зазначає, що виходячи з приписів ст.ст. 14, 15 Закону про банкрутство під час розгляду судом кредиторських вимог до боржника, господарський суд розглядає такі вимоги на предмет їх підтвердженності належними доказами у справі.

Також слід зазначити, що нараховані Фондом суми санкції та пені за порушення Товариством строків щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України виникли за прийнятим Фондом 03.08.2010 року рішенням № 385, тобто до порушення справи про банкрутство Товариства ухвалою від 24.10.2011 року. Посилання ж скаржника, що ці вимоги могли бути заявлені лише після закінчення судового розгляду стосовно правомірності згаданого рішення Фонду, після отримання, зокрема, ухвали Вищого адміністративного суду України від 17.04.2014 року у справі № К/9991/1889/11 (а.с. 14-15) є неналежними, оскільки правопорушення з боку Товариства, за яким нараховані відповідні санкції, були встановлені рішенням Фонду, а не суду, а тому і право на ці санкції у Фонду виникло згідно вказаного рішення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що постанова адміністративного апеляційного суду у справі стосовно правомірності рішення Фонду № 385 від 03.08.2010 року, якою (постановою) було залишено без змін рішення адміністративного суду про відмову Товариству у задоволенні його вимог, була винесена 20.12.2010 року - тобто також до порушення справи про банкрутство ухвалою від 24.10.2011 року (а.с. 46).

Нормами ж ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Отже, є вірним висновок апеляційного суду, що вимоги щодо нарахованих Товариству штрафних санкцій та пені на спірну суму на підставі рішення Фонду № 385 від 03.08.2010 року відповідно до приписів ст. 1 Закону про банкрутство є вимогами конкурсного кредитора, а тому до них застосовуються правила їх заявлення до Боржника, передбачені нормами ст. 14 цього ж закону.

За приписами ж ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Правові наслідки порушення вказаних вимог визначені нормами ч. 2 цієї ж статті та полягають у тому, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Щодо наслідків заявлення кредиторських вимог у справі про банкрутство аналогічна норма міститься в ч. 5 ст. 31 вказаного закону.

До цього слід додати, що за приписами ч. 15 ст. 11 Закону про банкрутство після офіційного оприлюднення ухвали про порушення справи про банкрутство всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно із статтею 14 цього Закону.

У зв'язку із викладеним апеляційний суд згідно своєї постанови правомірно відмовив у задоволенні вимог Фонду до Товариства про стягнення 67 722 грн. 94 коп. штрафних санкцій та пені, оскільки вимоги про стягнення вказаної суми безпідставно визначені Фондом як вимоги поточного кредитора, а також були заявлені до стягнення після спливу вказаного тридцятиденного терміну з моменту офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство Товариства.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що вимоги поточного кредитора можуть бути заявлені лише в межах відповідної справи про банкрутство, а їх стягнення поза межами провадження у цій справі не допускається, виходячи з приписів ст.ст. 12, 31 Закону про банкрутство.

До викладеного слід додати про неналежність посилання скаржника на норми ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо непоширення строку давності на вимоги про стягнення недоїмки, пені та штрафів, оскільки після порушення провадження у справі про банкрутство боржника, щодо порядку погашення та сплати ним своїх зобов'язань (заборгованості), у тому числі по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, застосовуються спеціальні норми Закону про банкрутство.

Крім цього, є неправомірними доводи скаржника стосовно незаконного покладення апеляційним судом на Фонд витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі, оскільки такі доводи скаржника викладені без врахування та всупереч норм ч. 3 ст. 49 ГПК України.

У зв'язку із викладеним касаційний суд підтримує обґрунтований та законний висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі та стягнення з Товариства на користь Фонду спірної суми заборгованості.

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах не спростовують висновків апеляційного суду, а тому оскаржувана постанова цього суду підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 11, 12, 14, 15, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 р. у справі № 920/934/14 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 11.12.2014 року.